Украинский перевод М. Максимовича
Перевод на украинский язык
Источник: Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие Михайлом Максимовичем. К., 1857.
- 1. Чи не добре б було, браття,
Нам про Ігоря війну
Заспівать жалібну пісню,
Як співали встарину! - 2. А початися тій пісні
По сьоголітнім ділам;
Не по умислам високим, - 3. Як Боян той починав.
Боян віщий було схоче
Кому пісню заспівать,
Зараз думкою по древу
Починає він літать;
Біжить вовком-сіроманцем
По горах і по долах;
Орлом сизим пролітає
В піднебесних облаках. - 4. А як речі годів давніх
Про незгоди споминав,
То на стадо лебедине
Десять соколів пускав;
І як тільки котрий сокіл
К тому стаду долітав,
Про старого Ярослава
Лебідь пісню починав;
То про храброго Мстислава,
Що Редедю поборов
І його перед касозьким
Буйним військом заколов;
То про красного Романа. - 5. Да той, браття, наш Боян
То ж не десять соколів він
Не на лебедів пускав,
А свої літучі персти
Він на струни накладав;
І живії струни славу
Самі грали тим князям. - 6. Нуте ж, браття, жалібную
Нашу пісню почнемо
Од Владимира старого
Да до Ігоря сього,
Що своїм завзяттям сильним
Кріпкодушний ум вхопив
І його, як меч булатний,
Смілим серцем нагострив, - 7. І, сповнившись духом ратним,
Військо храбреє навів
За святую Руську землю
Да на землю половців. - 8. От поглянув Ігор на яснеє сонце,
А сонце мінилось;
І тьмою одразу усе його військо,
Як ніччю, покрилось. - 9. І каже дружині безстрашний князь Ігор:
- 10. «О браття й дружино!
Вже ж лучче нам в полі порубаним бути,
Ніж стати в полону; - 11. А сядьмо на коней да побачим, браття,
Ми синього Дону!» - 12. Запала в ум князю одвідати Дону
Велика охота;
І божеє знам’я йому заступила
Сердечна скорбота. - 13. «Хочу, – каже, – з вами в Половецькім полі
Коп’є ізломити!
Там голову хочу свою положити
Або сим шоломом того Дону пити!» - 14. О Бояне, соловею
Давньої години!
Коли б ти защебетав був
Про оці дружини!
Коли б ти ізвив був славу
Вкруг сеї години!
Розливаясь соловейком
По думчому древу,
Пролітая орлом сизим
По синьому небу,
Рища вовком-сіроманцем
По дальньому степу;
По Трояновій дорозі
В гори, в доли мчася, - 15. О, тобі було співати
Внуку того князя: - 16. «То не буря в степ широкий
Соколів промчала;
То на Дон великий тягне
Чорних галок хмара!» - 17. Чи не так би співать лучче,
О Велесів славний внуче: - 18. Іржуть коні за Сулою,
А в Києві дзвенить слава;
Трублять труби над Десною,
У Путивлі стоять стяги…
А князь Ігор над Осколом
Брата друга дожидає. - 19. Іде буй-тур Всеволод князь
І словами промовляє: - 20. «Один брат мені ти рідний,
Один світ мені ти світлий,
Ігор милий! Ми з тобою
Святославичі обоє! - 21. Сідлай, брате, свої коні,
- 22. А мої тобі готові,
Іще в Курську посідлані. - 23. Для тебе й мої куряни
Люди добрі повдавались:
Під трубами сповивались,
У шоломах колихались,
Кінцем коп’я годувались, - 24. Всі дороги ісходили,
Всі яруги огляділи,
Тугі луки натягнули,
Повні тули розімкнули,
Добрі шаблі нагострили; - 25. А самі, як вовки сірі,
Скачуть в полі, щоб достати
Собі честі, князю слави!» - 26. В той час Ігор князь у стремінь
Золотий ступає,
І по чистому він полю
Іде, проїжджає. - 27. Ясне сонце йому тьмою
Там путь заступало, - 28. А тут темна ніч грозою
Йому застогнала.
Пробудилась сонна птиця,
Звір’є проквиляє; - 29. От і Див уже над древом
Виє і гукає;
То землі він Половецькій
Звістку посилає:
К Волзі, к Сулі, на Помор’є,
В Сурож, в Корсунь славний,
І тобі, тмутороканський
Ідоле поганий! - 30. Біжать к Дону небитими
Половці шляхами;
Кричать гарби, як лебеді,
Летячи степами.
Ігор князь на Дон великий
З військом поспішає. - 31. А його біди вже птиця
В лозах доглядає;
Вовки сірі по яругах
Грози вижидають;
Орли клекотом на кості
Звір’є закликають;
На щити червоні брешуть
Лисиці по полю. - 32. О святая Руська земле,
Ти вже за горою! - 33. Довго, довго ніч темніє;
- 34. Зоря-світ не мріє;
Поля-степи половецькі
Густий туман криє; - 35. Солов’їв не чутно; галич
Говір підіймає. - 36. Руське військо по широким
Полям поспішає,
Їх червоними щитами
Перегороджає,
Собі честі, князю слави
Воно добуває. - 37. Вони в п’ятницю уранці
Половців спіткали
І поганії полки їх
Побили й стоптали;
І, розсипавшись стрілами
По чистому полю,
Дівчат гарних половецьких
Помчали з собою;
З ними золото і срібло,
Парчі-златоглави,
Оксамити дорогії –
До себе забрали; - 38. А саквами, опанчами,
Кожухами тими
І всім збіжжям, що погані
Половці носили,
По болотах і грязюках
Мости помостили. - 39. А червонеє те знам’я,
Біле корогвище,
І червону пишну чілку,
І срібне ратище –
Святославичу вручали,
Його привітали. - 40. От Олега гніздо сміле
У полі спочило.
Так далеко на чужину
Воно залетіло! - 41. Не в обиду ж було воно
На світ породилось;
Ні соколу, ні кречету
Воно не корилось,
Ані тобі, ворон чорний,
Половчин позорний! - 42. Кза поганий сірим вовком
Біжить, поспішає;
Кончак вражий йому к Дону
Сліди прокладає. - 43. А на другий день, в суботу,
Як стало світати,
Почала зоря кривава
На небі палати; - 44. А од моря чорні хмари
Ідуть, вихожають,
На чотири ясні сонця
Вони надвигають;
А в їх сині блискавиці
Дрижать і блискають. - 45. Ой там бути, там гриміти
Великому грому!
Там іти дощу стрілами
З великого Дону! - 46. На тій річці на Каялі
Коп’ям поломаться;
Об шоломи половецькі
Шаблям позбиваться! - 47. – – –
- 48. От Стрибогові унуки,
Вітри, з моря віють
І на Ігореве військо
Все стрілами сіють. - 49. Земля стогне; течуть шумно
Річки засмучені;
В’ється пил понад полями; - 50. Лопочуть знамена.
То ж од Дону і од моря - 51. Враги надвигають;
І вже наше храбре військо
Кругом обступають. - 52. Криком-гиком вражі діти
Все поле покрили;
Ми червоними щитами
Перегородили. - 53. Яр-тур Всеволоде,
Наш удалий княже!
Насамперед стоїш в битві
І на військо враже
Прискаєш стрілами
І гримиш мечами
Об оварськії шоломи
Половців поганих. - 54. Там, де тур проскаче
Половецьким полем,
Своїм блискаючи ясним
Золотим шоломом,
Там лежать рядами
Голови погані, - 55. І шоломи порубані
Гострими мечами. - 56. Яр-туру не страшні
Ніякії рани,
Бо ввесь світ він забуває,
Як до бою стане;
Забуває почесть,
Свій рожай удалий,
Золотий престол отцівський
І Чернігів славний;
І княгиню гарну
Глібовну кохану,
Її любий-милий звичай
І добрий обичай. - 57. Ой були віки Трояна,
Літа Ярослава,
Були войни і Олега,
Сина Святослава. - 58. Той Олег мечем кував нам
Незгоди да свари;
Руську землю засівав він
Гострими стрілами. - 59. В золотий стремінь ступає
У Тмуторокані; - 60. І великий Всеволод князь
Слухав дзвін той давній; - 61. А його син Володимир
Добре було дбає,
Що в Чернігові повсякдень
Уші затикає. - 62. А Бориса молодого,
Сина Вячеслава
Із Олегом на суд смертний
Вела туди слава
І зелений йому килим
В Канині послала.
Ярополк взяв отця свого - 63. З тієї ж Канини,
Між угорських іноходців,
В Київ до Софії. - 64. О, тоді, як був Олег той,
Гориславич лютий,
Засівались і врожались
Незгоди да смути;
Вжитки внука Дажбогова
Марне пропадали;
У князьких незгодах люди
Життя коротали. - 65. Тоді рідко в полях Руських
Пахарі гукали;
Часто, трупом ділячися,
Ворони кричали,
Да стадами чорна галич
По полях літала
І, збираючись на добич,
Говір підіймала. - 66. То ж було в ті войни люті,
В ті битви криваві;
А такої битви злої
Іще й не чували.
Ой ізранку до вечора,
З вечора до ранку
То не хмари громовії
Гримлять безустанну:
Гримлять шаблі об шоломи,
Летять, свистять стріли
Да тріщать булатні коп’я
В далекій чужині, - 67. У тій дикій половецькій
Безлюдній пустині.
Чорна рілля копитами
Була ізорана,
А засіяна кістками,
Кров’ю поливана;
Уродила ж вона Русі
Тугу й горювання. - 68. Що шумить там, що дзвенить там
- 69. Рано на світанні?
То князь Ігор полем скаче,
Полки завертає,
Бо за братом Всеволодом
Серце замирає. - 70. Бились день і другий бились,
На третій, в неділю,
Впали Ігореві стяги
В обідню годину. - 71. Там, на березі кривавім
Бистрої Каяли,
Розлучилися два брати
І в неволі стали. - 72. І кривавого вина там
Уже недостало. - 73. Там-то руськії дружини
Весілля кінчали:
І сватів своїх впоїли,
І полягли самі;
Ой лягли за Руську землю
Вони головами. - 74. Жалкуючи, в чистім полі
Трава повалилась,
І дерев’є аж на землю
З туги похилилось. - 75. І вже, браття, невесела
Настала година,
Уже нашу славну силу
Пустиня покрила. - 76. В силах внука Дажбогова
Уздвиглась обида;
І на землю Троянову
Дівою ступила;
І всплескала вона криллям,
Як лебідка біла,
Там, по синьому по морю,
Край тихого Дону.
Пробудилося привілля
Годів стародавніх! - 77. Да в князів уже пропала
Вражда на поганих.
«Се моє, і то моє єсть», –
Каже брат до брата;
За малу річ великую
Почали казати;
І самі на себе стали
Незгоду кувати. - 78. А вороги з побідою
На Русь набігали,
З усіх сторін Руську землю
Вони руйнували. - 79. О, далеко залетів ти,
Наш ясний соколе,
За птахами гонячися
На синєє море! - 80. А вже Ігоревой раті
З мертвих не підняти! - 81. Знов Кончак і Кза поганий
З криком поскакали, - 82. І пожар в огневім розі
По Русі помчали.
Заридали руські жони
І заголосили: - 83. «Вже ж нам мислями не змислить
Дружин наших милих;
Ані думками їх здумать,
Ні очима взріти;
А тим золотом і сріблом
Вже нам не дзвеніти!» - 84. Стогне, браття, Київ з туги,
А Чернігів з горя; - 85. Тоска-печаль серед Русі
Розлилась, як море. - 86. А князі самі на себе
Незгоду кували; - 87. А вороги з побідою
На Русь набігали
І собі по білій з двору
Дані забирали. - 88. Святославичі ж то смілі
Ізнов розбудили
Тую тяжкую неславу,
Котрую приспав був
Грізний київський владика,
Святослав великий. - 89. Як гроза, там він мечами прогримів,
І могучими полками страх навів,
І на землю Половецьку наступив,
Там і гори і яруги він зровнив,
Там і ріки і озера замутив,
А потоки і болота ізсушив;
І як вихор на Кобяка налетів,
З лукоморських полків його ухопив;
І впав Кобяк у Києві на горах,
В Святославових високих теремах. - 90. Там і німці, і венедці,
І греки, й морава
Величають і співають
Славу Святослава;
Князя Ігоря тим часом
Кають непомалу:
Втопив золото він руське
Й добро у Каялу!
На тій річці половецькій - 91. З сідла золотого
Пересів уже князь Ігор
В сідло полонного. - 92. Сумні стали од печалі
Городові стіни;
Приунили й затужили
Веселі країни. - 93. Святославу ж великому
Сон приснився дивний. - 94. «От у Києві на горах,
На ліжку тисовім,
Сю ніч, – каже, – мене чорним
Вкривали покровом; - 95. Вино синє з отрутою
Мені наливали; - 96. І все тулами пустими
Половців поганих
Буйний жемчуг насипали - 97. І мене ласкали.
У теремі злотоверхім
Сволока не стало; - 98. І всю ніч на Бусовиці
Вороння кричало;
І були яри глибокі - 99. В Плінську на болоні;
А кияни уже стали
На синьому морі». - 100. Одгадали сон бояри
І князеві кажуть: - 101. «Уже туга полонила
Думи твої, княже! - 102. То два соколи ясненькі
Криллям стрепенули
І з престола золотого
В поле полинули,
Щоб ізнов Тмутороканя
Города добиться
Або Дону великого
Шоломом напиться.
І вже шаблями підсікли
Крила соколині,
А їх самих пов’язали
В залізні путини. - 103. Було ж темно на третій день;
І два сонця ясні,
Два стовпи тії червоні
Примеркли й погасли;
І два місяці із ними,
Молоді обоє –
То ж Владимир з Святославом –
Заволоклись тьмою.
І у синьому у морі
Вони потонули;
І велике буйство знову
Ханові вернули. - 104. На тій річці на Каялі
Тьма світ заступила, - 105. І по Русі простяглася
Половецька сила;
Як гніздо свиріпих пардів
Вона розійшлася. - 106. І хула на нашу славу
Уже нанеслася, - 107. Загриміла зла неволя
На вольную волю, - 108. І вже Див той ненависний
Кинувся додолу. - 109. От над синім морем стали
Готськії дівчата
Руським золотом дзвеніти
І пісні співати;
Хвалять Бусову годину
І месть Шарукана… - 110. А тут уже ніякої
Радості нема нам!» - 111. І князь виронив крізь сльози
Слова золотії: - 112. «О мій Ігор, Всеволод мій,
Сини молодії!
Рано землю Половецьку
Стали руйнувати,
І мечами там своїми
Слави добувати;
Да не з честю, мої діти,
Ви там воювали,
Бо не з честю кров погану
Ви там проливали! - 113. Ви в булаті закували
Серця ваші смілі
І в великому завзятті
Добре закалили; - 114. Да що ж се ви моїй срібній
Сідині зробили! - 115. Вже не бачу волі й сили
Ярослава брата.
Де чернігівська дружина
Дужа і завзята?
Де могути, і татрани,
І вдалі шельбири,
І топчаки, і ревуги,
І смілі ольбири?
Без щитів, тільки з ножами
В поле виїжджають;
В предківську дзвонячи славу,
Криком погромляють. - 116. А ви так, сини, сказали:
«Мужаймося самі!
Ми самі собі добудем
Там нової слави,
А славою предківською
Поділимось самі!» - 117. А чи диво ж і старому
Помолодіть, браття! - 118. Коли сокіл ізлиняє,
Має він завзяття,
Він за птицею женеться
Високо й сердито
І гнізда свого нікому
Не дасть ув обиду. - 119. Да то лихо: мені поміч
Од князів минулась, - 120. І та добрая година
Внівець обернулась! - 121. От під шаблями поганих
Ромен пропадає,
А молодий князь Владимир
Од ран знемагає, - 122. Тоска й тута сину Гліба
Серце надриває. - 123. О великий Всеволоде!
Іздалека міг би ти
Вже не думкою одною
Прилетіть тепер сюди,
Золотий престол отцівський
Од біди постерегти. - 124. Можеш веслами ти, княже,
Тую Волгу розкропить,
А шоломами ти можеш
Дон великий осушить. - 125. Коли б ти був, дешевизна
На поганих тут була б:
По ногаті б полонянка,
По різані був би раб! - 126. Єсть у тебе чим стріляти
І на суші ворогів:
Живих маєш самострілів,
Вдалих Глібових синів. - 127. Смілий Рюриче й Давиде!
Ой наплавалися ви
Там шоломами своїми
Золотими по крові. - 128. Чи не ваші ж то дружини
А як тури заревли
Од калених гострих шабель
У пустинній стороні? - 129. О, ступіть же у стремена
Золотії ви свої,
За обиду сього часу,
За стон Руської землі
І за рани, що добув їх
Смілий Ігор на війні! - 130. О Галицький Осмомисле,
Славний Ярославе!
Злотокований престол свій
Високо поставив.
Ти залізними полками
Підпираєш гори,
Угорському королеві
Заступив дороги
І широкому Дунаю
Зачинив ворота.
Там, метаючи тяжари
Через сині хмари,
Судиш, рядиш по Дунаю - 131. По свому звичаю.
На всі землі, грізний княже,
Грози насилаєш;
І ворота золотії
В Київ одчиняєш;
І з престола золотого
Салтанів стріляєш! - 132. О, стріляй же, господине,
Кончака поганця,
За святую Руську землю,
За Ігоря князя! - 133. О Романе смілий,
Мстиславе завзятий!
Храбра думка носить ум ваш
Все на подвиг ратний. - 134. Несетесь ви бистро
На криваву битву,
Як за птахом ясний сокіл
Женеться по вітру. - 135. Несетесь ви бистро,
Бо єсть у вас крила,
При шоломах тих латинських
Залізнії крила.
Од їх задрижали
Країни погані,
Деремела і Ятвяги,
Литва й половчани;
Свої списи гострі
Вони положили
І під ті мечі булатні
Голови вклонили. - 136. А Ігорю князю
Сонце світ вменшило,
І дерев’є не на добре
Листя поронило: - 137. По Сулі й по Росі
Городи побраті;
А вже Ігоревой раті
З мертвих не підняти! - 138. Кличе Дон, князі, вас,
Зове на побіду! - 139. Олегові смілі внуки
Готові на битву. - 140. О Інгварю й Всеволоде,
Сини Ярослава,
І всі три брати завзяті,
Три сини Мстислава!
Шестикрильці ви одного
Гнізда неплохого!
Не побідами ж на власть ви
Жереби побрали? - 141. Нащо ж ви собі шоломи
Золоті надбали?
Нащо й ті щити червоні
З ляцькими списами? - 142. Загородіть же ворота
Гострими стрілами
Половецькому ви полю
За руську недолю
І за Ігореві рани,
За його неволю! - 143. Не біжить у Переяслав
Срібноструйная Сула,
Двина мутно к полочанам
Під Литвою потекла. - 144. Один тільки Ізяслав той,
Молодий син Васильків,
Об литовськії шоломи
Там мечами подзвонив.
В свого прадіда Всеслава
Грізну славу перебив.
Да й його ж то положили
Там литовськії мечі
На кривавую отаву,
Під червонії щити.
І з собою тую славу
Він на смертне ліжко взяв
І до прадіда Всеслава,
Умираючи, - 145. казав:
- 146. «Вже твою дружину, княже,
Птиця криллям укрива,
І вже з неї кров гарячу
Звір голодний полизав!» - 147. Не було там з Ізяславом
Ані брата Брячислава,
Ні другого, Всеволода.
Там єдиний, як сирота,
Зронив душу він жемчужну
Із храброго свого тіла
В золотеє ожерелля. - 148. І вже втихли шумні ігри,
Уже співи заніміли;
Тільки труби городенські
Йому сумно протрубили. - 149. О Ярославе й внуки Всеслава!
- 150. Вже в вас нестало дідовськой слави.
- 151. Схиліть же ваші стяги плохії,
Вложіть же й ваші мечі тупії!
Ви ж то своїми сварами злими
Литві поганій слід проложили
В Руськую землю, в волость Всеслава. - 152. Так з половців нам нужда й неслава
Все через свари на Русі стала.
От у сьомий вік Трояна - 153. Кинув жереби Всеслав:
Про дві діви йому любі
Він задумав, загадав. - 154. В коні вперся він клюками,
В город Київ поскакав
I престола золотого
Там ратищем був дістав, - 155. І з Білгорода впівночі
Лютим звірем поскакав;
Повис в синьому тумані, - 156. У Новгород полетів
І уранці таранами
Там ворота одчинив;
Пишну славу Ярослава
Погромив він і розбив; - 157. І з Дудуток на Немигу
Сірим вовком потурив.
На Немизі головами
Стелять по полю снопи,
Жизнь кладуть на тік, молотять
Там булатнії ціпи,
Там од тіла душу віють; - 158. По кривавим берегам
Не жита, все кості сіють,
Руських кості сіють там. - 159. Всеслав людям суди судив
І ряди рядив князям,
А сам вовком-сіроманцем
Бігав, рискав по ночам.
Із Києва він до півнів
В Тмуторокань добігав
І великому Хорсові
Вовком путь перебігав. - 160. Дзвонять в Полоцьку в Софії
До заутрені йому,
А він слухав, як у дзвони
Дзвонять в київськім храму. - 161. Душа віща й тіло гарне –
Да біди він бідував. - 162. К тому здавна й Боян віщий
Добру приспівку сказав: - 163. «Будеш хитрий, будеш бистрий,
Хоть і птахом полинеш,
Да все божого ти суду
Не обійдеш, не минеш!» - 164. О постогнеш, Руська земле,
Пом’янувши давній час
І князів великодушних,
Що були тоді у нас! - 165. Володимира старого,
Що, як сонце в небесах,
Прикувать було не можна
Там на київських горах. - 166. Його стяги величаві
Не в одних уже руках:
Тії Рюрикові стали,
Ті в Давидових полках;
І хоть носять вони роги,
Тільки ж машуть їм хвости.
Вигравають по Дунаю - 167. Його коп’я золоті.
- 168. Чутно голос Ярославни.
Як зозулька на зорі,
Заридала, загукала
У Путивлі на стіні: - 169. «Я зозулькою далеко
По Дунаю полечу - 170. І бобровий рукавець мій
У Каялі обмочу; - 171. Свого милого я князя
До серденька пригорну
І криваві його рани
Я промию, обітру!» - 172. То княгиня Ярославна
У Путивлі на стіні
Заридала, загукала,
Як зозулька на зорі: - 173. «Ой ти вітре, буйний вітре!
- 174. Чого все напротив дмеш
І на легких своїх крильцях
Стріли ханськії несеш? - 175. Чи то ж мало тобі віять
З облаками угорі
Да по синьому по морю
Колихати кораблі! - 176. Нащо ж, вітре, буйний вітре,
Нащо радість ти мою
В чистім полі вже розвіяв
По срібному ковилю!» - 177. То княгиня Ярославна
У Путивлі на стіні
Заридала, загукала,
Як зозулька на зорі: - 178. «Ой ти Дніпре-Славутицю!
На простір собі пробив
Круті гори кам’янії
Через землю половців. - 179. І до війська Кобякова
В час великої війни
Ти доносив, Дніпре славний,
Святославові човни. - 180. Принеси ж до мене князя,
Друга милого мого,
Щоб я сльоз моїх не слала
Все на море до його!» - 181. То княгиня Ярославна
У Путивлі на стіні
Заридала, загукала,
Як зозулька на зорі: - 182. «Сонце ясне і прекрасне!
Всім тепло і світ даєш; - 183. Нащо ж військо мого друга
Ти лучем своїм печеш?
Нащо їм в безводнім полі
Луки смагою звело,
І їх тули за плечима
Лютим горем затягло!» - 184. Море приснуло к півночі,
Стовп туманний потягнувсь:
То бог каже путь-дорогу
Князю Ігорю на Русь,
Щоб з неволі на отцівський
Золотий престол вернувсь. - 185. От вечірні зорі згасли;
Ігор спить; ні, він не спить,
Поле мислями він мірить,
Де Донець да Дон біжить. - 186. Кінь за річкою готовий,
От і свиснув там Овлур,
Звістку князю посилає –
І князь Ігор як не був! - 187. Стукнув, гукнув степ широкий
І травою прошумів;
Уздвигнулись опівночі
Сонні вежі половців. - 188. А князь скочив горностаєм
В очерет високий
І поплив, як білий гоголь,
Через Тор глибокий, - 189. А там кинувсь на коня він,
Мчиться скільки духу;
З коня скочив, побіг вовком - 190. К донецькому лугу;
А там соколом він ясним
Летить у тумані,
Б’ючи гуси і лебедів
На страви доладні –
На обід і на вечерю,
На снідання раннє. - 191. Летить соколом князь Ігор;
За ним вовком босим
Овлур мчиться, труся в лузі
Холоднії роси.
Надірвали вони в гоні
Свої бистрі коні. - 192. От біжить Донець веселий,
До Ігоря каже: - 193. «Ой не мало честі й слави
Буде тобі, княже,
А Кончакові досади,
А Русі одради!» - 194. Ігор каже:
- 195. «Донче любий!
Буде й тобі слави,
Що ти князя так леліяв
На хвилях привітних,
Що під деревом зеленим
На берегах срібних
І зеленую травицю
Йому постилав ти,
І теплими туманами
Його укривав ти; - 196. Що його так доглядав ти
З води гоголями,
А чорнятами на вітрах,
На струях чайками». - 197. Чи такая ж річка Стугна?
Лиху бистрю має,
Що руч’ї вона чужії
У себе вбирає,
А з себе глибокі струги
В кущах прокладає.
Молодого Ростислава
Вона утопила
І Дніпровий темний берег
Йому затворила. - 198. Плаче й тужить стара мати
По своїм дитяті,
По коханім Ростиславі,
Молодім княжаті. - 199. Жалкуючи, в чистім полі
Пов’янули квіти
І дерев’є аж на землю
Похилило віти. - 200. Не сороки то скрегочуть
По дикому полю,
То Кза скаче із Кончаком
За князем в погоню. - 201. У той час уже сороки
Там не скреготали,
І ворони не кричали,
І галки мовчали; - 202. Вони тільки в густих лозах
Помалу скакали.
Дятли стуком путь-дорогу
Ік Донцю взначають,
Солов’ї веселим співом
Ясний день вітають. - 203. А лихий Кза до Кончака
Каже, промовляє: - 204. «Коли вже наш ясний сокіл
До гнізда літає,
Золоченими стрілами
Сокольця ми розстріляєм!» - 205. А Кончак до Кзи лихого
Каже, промовляє: - 206. «Коли вже наш ясний сокіл
До гнізда літає,
То красною дівчиною
Сокольця ми стенетаєм!» - 207. А лихий Кза до Кончака
Так одповідае: - 208. «Як красною дівчиною
Його стенетаєм,
То не буде сокольця в нас,
Ні дівчини тої,
І почне нас птиця бити
В Половецькім полі». - 209. Боян віщий, піснетворець
Годів стародавніх,
Співаючи про походи
Князів наших славних,
Святослава, Ярослава
І Олега того,
Про походи на когана
Сказав таке слово: - 210. «Тяжко-важко да без плечей
Голові зостаться,
Біда-горе й тому тілу
Без голови статься!»
І тобі так, Руська земле,
Без Ігоря князя. - 211. Ясне сонце в небі сяє,
Ігор в Руськім краї. - 212. От дівчата заспівали
На тихім Дунаї.
В’ються пісні голоснії
Через море в Київ: - 213. Їде к святій Пирогощі
Ігор на Боричев. - 214. Звеселилися країни,
Городи зраділи. - 215. Старих князів величають,
Молодим співають: - 216. Слава Ігореві князю,
Буй-тур Всеволоду
Владимиру молодому
І всьому їх роду! - 217. Многа літа князям славним
І дружинам справним,
Що б’ють військо бусурманське
За мир християнський! - 218. Слава князям і дружинам
По всім українам!
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.