Украинский перевод Н. Забилы
Перевод на украинский язык
Источник: Слово про Ігорів похід / Переказала Наталя Забіла. Киев: Молодь, 1954.
- 1. Чи не слід нам розпочати, браття, –
як співали в сиву давнину, –
спів про те, як із своєю раттю
вирушав князь Ігор на війну. - 2. Не з казок, не з домислів Бояна
нашу пісню ми поведемо, –
ми бувальщину співати станем,
сьогоденну правду повімо. - 3. Бо коли Боян бувало пісню
у натхненні віщому складав,
розтікався він по древу мислю,
сірим вовком по землі шугав;
він орлом у сине небо линув, - 4. як замислить про минуле спів,
і тоді на зграю лебедину
випускав він десять соколів.
Здоганяє сокіл котру лебідь –
та вже й пісню почина свою:
про Мстислава, що колись Редедю
подолав у чесному бою;
заспіва про славу тогочасну.
Ярослава Мудрого часи,
про Романа, що прозвали Красним,
бо такої вдався він краси. - 5. То не лебеді злітають вище,
не ширяють ясні соколи –
то Боян персти розправив віщі,
і під ними струни загули. - 6. Починаймо ж нашу повість, браття,
від старих часів до наших днів:
як зійшло на Ігоря завзяття,
ясний розум мужністю зміцнів,
розпалилось серце молодецтвом, - 7. ратним духом сповнилась душа, –
і в похід на землю Половецьку
він за Руську землю вируша. - 8. Ігор-князь на сонце подивився
і побачив: небувала мла
на усе на Ігореве військо
від ясного сонця налягла. - 9. І сказав він: –
- 10. Браття і дружино!
Нам миліша смерть, аніж полон! - 11. То сідаймо ж всі на коні нині
та й погляньмо на великий Дон! – - 12. На знамення, що віщує долю,
запал князю зважить не дає.
– - 13. Хочу, – каже, – в Половецькім полі
преломити гострене коп’є!
Хай в бою не буть мені живому
разом з вами, руські вояки,
тільки хочу пити я шоломом
воду з Дону, з синьої ріки!
- 14. О Бояне, соловію давній!
Якби ти співав про цей похід,
по деревах скачучи уявних,
у підхмарний зносячися літ,
вслід Трояну, через гори й луки
ти б хвалу обаполи звивав, - 15. і тоді Олеговому внуку,
ти отак би Ігорю співав:
– - 16. То не буря крізь широкі гони
соколів підхоплює й жене;
то не галич зграєю до Дону
через поле котиться буйне… - 17. Або, може, мовою такою
ти складав би пісню в тую мить:
– - 18. Заіржали коні за Сулою,
буйна слава в Києві дзвенить,
Засурмили сурми з Новгорода,
у Путивлі стяги майорять, –
дожидає Ігор Всеволода,
щоб укупі вирушить на рать. - 19. – – –
- 20. – Мій єдиний брате, ясний світе!
Всеволод до нього річ повів, –
Святослава ми обидва діти
і немає більш у нас братів. - 21. То лаштуй же, брате, гостру зброю,
борзих коней обряжай у путь,
а мої готові вже до бою - 22. і на мене біля Курська ждуть.
А мої куряни знамениті –
всім відомі воїни-орли, - 23. бо вони під сурмами сповиті,
не в колисці змалечку зросли,
а на ратнім полі під шоломом,
і годовані з кінця списів… - 24. Кожна путь-дорога їм відома
між ярами й нетрями лісів.
Пружні луки зроду в них не слабли,
повні стріл відкриті сайдаки,
Завжди добре вигострені шаблі, - 25. і самі вони, мов ті вовки,
перескочуть простір неосяжний,
подолають далеч степову,
щоб знайти для себе честь звитяжну,
а для князя – славу бойову!
- 26. Князь ступив у золоте стремено
і вперед поїхав по полях. - 27. Оточили путь лихі знамення:
сонце млою заступає шлях, - 28. побудилось птаство полохливе,
уночі вчуваючи грозу,
і звірині посвисти лякливі
в чагарях лунають поблизу. - 29. З верховіття Див кричить в тривозі,
і летить відгомін прорікань
по Сулі, по морю і по Волзі,
в Сурож, Корсунь і Тмуторокань. - 30. І тоді побігли половчани
аж на Дон великий без шляхів,
уночі вози їх закричали,
наче зграї зляканих птахів.
Ігор князь веде до Дону військо! - 31. А біда вже в’ється, наче птах,
а вовки грозу вже чують близько
і тривожно виють по ярах.
Орлій клект на учту потаємну
кличе птиць… Лисиці на щити
брешуть злякано… - 32. О, Руська земле!
Вже далеко за горою ти! - 33. Довго ніч триває.
- 34. Вже й світання,
та поля повила сива мла. - 35. Солов’їне стихло щебетання,
галич в лісі гомін ізняла. - 36. Неосяжне поле руські вої
зап’яли у багряні щити,
щоб для князя слави бойової,
а для себе почесті знайти. - 37. Як у п’ятницю зайнявся ранок,
потоптали половців у прах,
і помчали красних половчанок,
розметнувшись стрілами в степах.
І помчали шовк і оксамити, - 38. опанчі коштовні й кожухи,
щоб мости в болоті помостити,
килимами вистелить шляхи! - 39. А червоний стяг, корогву білу
і на срібнім ратищі бунчук –
те по праву Святославич смілий,
як здобуток свій, бере до рук. - 40. Спить Олегів славний рід у полі.
Залетів-таки далеко він! - 41. Не покривдить, знать, його ніколи
чорний ворон – лютий половчин. - 42. Ані білий кречет, ані сокіл
не покривдять той хоробрий рід:
Гза тікає вовком в степ широкий,
і Кончак біжить за ним услід. - 43. А на другий день криваві зорі
обійняли вранішню блакить. - 44. Чорні хмари грізно йдуть від моря
і чотири сонця хочуть вкрить.
В них тріпочуть блискавиці сині… - 45. Видно, ждать нечуваних громів!
Видно, злива стрілами нарине
від донських зелених берегів! - 46. Тут списам ломитися на друзки,
тут мечам трощитись об щити
половчан лихих… - 47. О, земле Руська!
Вже далеко за горою ти! - 48. Ось вітри, Стрибожі внуки, віють
З моря стрілами. - 49. Гуде земля.
І річки течуть-каламутніють,
І покрились порохом поля. - 50. Половчани з моря йдуть і з Дону,
- 51. Заступили руським всі світи.
- 52. Для дітей бісівських крик – заслона,
а для руських – багряні щити. - 53. Ярий туре, Всеволоде славний!
На бороні міцно ти стоїш,
стріли сиплеш на ворожі лави,
об шоломи шаблею гримиш. - 54. Де проскаче тур по бойовищі,
де його виблискує шолом, –
там і меч його дзвенить і свище
і стинає голови кругом. - 55. – – –
- 56. Чи страшні тому криваві рани,
хто забув в гарячому бою
про Чернігів, про життя та шану
і про красну Глібівну свою?! - 57. Проминули роки Ярослава,
відгули Троянові віки,
і Олега, сина Святослава,
із братами чвари та сварки. - 58. Бо Олег, той князь з Тмутороканя,
стріли й смерть посіяв по ланах. - 59. В золоте стремено тільки стане –
- 60. загуде у Києві луна.
І великий князь у неспокою
прислухавсь і зброю готував, - 61. а в Чернігові щодня з журбою
Володимир вуха затуляв. - 62. А Борис, хоробрий Вячеславич,
у бою загинув в ті роки,
і зелену пáполому трави
заплели над ним біля ріки. - 63. Святополків батько в тому ж році
теж поліг від братньої стріли,
і між двох угорських іноходців
його тіло в Київ привезли. - 64. За Олега, що його недаром
Гориславичем Боян нарік,
засівались і зростали чвари
і ставав коротшим людський вік. - 65. І тоді в полях ратайські гуки
чуть було не часто на Русі –
на полях кричали чорні круки
і ділили трупи в ті часи,
налітала на споживу галич,
вороняччя їжі припасло… - 66. Хоч страшні бої колись бували,
та таких, як нині, – не було!
Бій кипить від рання і допізна,
не вщухає січа і вночі.
Линуть стріли, наче дощ залізний,
і гримлять гартовані мечі.
Крешуть іскри шаблі об шоломи,
і списи трощаться у борні, - 67. у степу незнаному, чужому,
в половецькій дальній стороні.
Тут поля кістками засівали,
поливали кров’ю той посів,
і зійшов він тугою та жалем
для всієї славної Русі… - 68. Що там чути в полі – шум і дзвони
- 69. на зорі полинули не в лад? –
То ковуїв зрушились загони
і безладно кинулись назад.
Втікачів безчесних переймати
Ігор князь помчав наперестріт,
жаль бо князю Всеволода-брата,
заливають очі кров і піт!.. - 70. Третій день не стало сили битись –
впали долі руські бунчуки!.. - 71. Тут братам припало розлучитись
край Каяли, бистрої ріки. - 72. Тут вина кривавого нестало,
- 73. тут хоробрі руські соколи
досхочу сватів понапували,
а самі кістками полягли. - 74. Невесела то була година!
Аж поникла жалібно трава. - 75. Руську міць поглинула пустиня,
і схилились в тузі дерева. - 76. І тоді дівицею вступила
журна Кривда в Руську сторону,
розіп’яла лебедині крила,
розплескала воду на Дону,
розплескала в синім морі воду
і привільні знищила часи…
Про колишні славнії походи
вже забули й думать на Русі. - 77. Бо почав казати брат до брата:
– Це моє, а це також моє! –
І крамолу почали кувати,
і казать «велике» про мале.
Почалися між князями чвари, - 78. вороги ж ішли з далеких піль
і безкарно згубливі удари
завдавали руським звідусіль. - 79. Ой, далеко зайде соколисько,
як почне над морем птаство бить! - 80. А хоробре Ігореве військо
вже тепер ніяк не воскресить… - 81. Карна й Жля по руських землях скачуть,
- 82. смолоскип погребний несучи.
Руські жони безутішно плачуть
по коханих вдень і уночі: - 83. – Вже не йти нам думкою за ними,
вже про них і гадки не гадать,
вже нам їх не бачити очима,
а срібла та золота не ждать!.. - 84. Стогне Київ тугою тяжкою,
і Чернігів хилиться з плачем, - 85. і жалоба стелеться рікою
і сльозами по Русі тече. - 86. А князі ведуть сварки даремні,
відкривають путь крамолі й злу, - 87. й вороги ідуть на Руську землю
і беруть данину немалу. - 88. Всеволод та Ігор не на втіху,
а на горе, на велике зло
розбудили те минуле лихо,
що понині приспане було. - 89. Ще ж недавно Святослав великий
всі горби й яруги притоптав,
помутив усі озера й ріки,
посушив потоки й болота,
наступив на землю Половчанську,
Руський край грозою оберіг,
і Кобяк, тодішній князь поганський,
у полоні в Києві поліг. - 90. Венеційці, греки та морави,
всі народи в славні ті часи
величали князя Святослава, - 91. нині ж гудять Ігоря усі,
бо згубив він славу вікодавню,
силу війська, золота й срібла,
і в сідло невільницьке, безславне
пересів із княжого сідла. - 92. – – –
- 93. Смутен сон наснився Святославу,
затьмарив чоло його ясне. - 94. – Снилось, – каже, – ніби
в чорний саван
одягали з вечора мене. - 95. І лили отруйні сині вина,
- 96. і на груди сипали мені
із поганських сайдаків перлини, - 97. і співали жалібні пісні,
і на теремі моєму гребінь
долі впав із золотих верхів… - 98. Цілу ніч кричали круки в небі
і до моря кликали птахів!..
– - 99. – – –
- 100. См. фрагмент 101
- 101. так йому бояри відрекли, –
- 102. бо напитися шоломом з Дону
полетіли наші соколи,
із престолу отчого злетіли
пошукати слави та хвали,
та поганці їм відтяли крила
і в залізні пута зап’яли. - 103. Темно стало в третій день безщасний:
двоє сонць затьмарилось тоді,
З ними двоє місяців погасло –
Святослав з Олегом молоді. - 104. На Каялі хмара світло вкрила
й по Русі, - 105. мов барсове кубло,
розметнулась половецька сила, – - 106. на хвалу безчестя налягло.
- 107. Вже схилилась воля у покорі,
- 108. вже на землю Див махнув крилом,
- 109. вже дівчата готські біля моря
дзвонять руським золотом-сріблом,
і співають про бої колишні,
і радіють з брязкоту прикрас… - 110. Тільки ми, дружина, безутішні,
бо нема веселощів для нас! - 111. Золоте тоді промовив слово
Святослав крізь сльози жалібні: - 112. – Ой, мої сини, мої братове,
Всеволоде й Ігорю буйні!
Половецьку землю ви зарано
турбувать мечами почали,
в перемозі не дістали шани,
кров поганську марно пролили. - 113. В вас обох серця залізні, смілі,
у броню заковані міцну. - 114. Нащо ж ви таку ганьбу вронили
на мою на срібну сивину? - 115. Слід би вам із Ярославом-братом
повести поєднані полки,
Ярослав бо дужий та багатий,
а його хоробрі вояки
без щитів, з ножами у халявах
подолають всіх у боротьбі… - 116. Ви ж схотіли всю майбутню славу
захопить самим лише собі!
І тепер ця слава піде димом
під мечами лютих половчан: - 117. – – –
- 118. – – –
- 119. – – –
- 120. Глібів син, хоробрий Володимир,
вже загинув від смертельних ран,
вже й на Римів лютий ворог ринув,
обернулись на зворот часи… - 121. Туга й горе Глібовому сину!
Туга й горе зганьбленій Русі!.. - 122. См. фрагмент 118
- 123. Гей, великий княже Всеволоде!
Якби ти прилинув іздаля, - 124. ти із Волги вихлюпав би воду,
синій Дон шоломом розілляв. - 125. І були б невільники дешеві,
полонянки зовсім без ціни… - 126. Наче стріли линули б огневі
за тобою Глібові сини! - 127. Гей, князі Давид і буйний Рюрик!
Чи шоломи ваші не в крові, - 128. ваші вої не ревуть, як тури,
ідучи в походи бойові? - 129. Так зберіть же військо нездоланне,
в золоті стремена уступіть,
за криваві Ігореві рани
і за Руську землю відплатіть! - 130. Ярославе Осмомисле княже!
Ти, могутній, високо підвівсь,
ти своєю раттю, наче кряжем,
від угорських гір загородивсь.
Королеві став ти на дорозі,
ти замкнув запорами Дунай, - 131. і з свого престолу сиплеш грози
на султанів у заморський край. - 132. Як змітав ти наступи султана,
так тепер і половців змети, –
за криваві Ігореві рани
і за Руську землю відплати! - 133. І Мстислав з Романом, ви обидва
повсякдень думками у бою, - 134. мов той сокіл, що, готовий в битву,
стежить здобич звисока свою. - 135. В вас залізні панцири незломні,
і щити черлені при плечі,
і латинські ковані шоломи,
й харалужні гострені мечі.
Підкорились многі вам племена,
не одна схилилась голова… - 136. Ігореві ж згасло світло денне,
і зронили листя дерева. - 137. А хоробре Ігореве військо
вже тепер ніяк не воскресить!.. - 138. Кличе Дон князів на бойовисько
половецьку знищить ненасить. - 139. – – –
- 140. Всеволод, та Інгвар, та ще троє
шестикрильців в доброму гнізді! - 141. Чом не стане ваша ляська зброя
на підмогу браттям у біді? - 142. Заступіть ворота половчанам,
їм щитами путь загородіть,
за криваві Ігореві рани
і за Руську землю відплатіть! - 143. Вже Сула у Переяслав-місто
не тече прозора й срібляна,
вже до Полоцька тече багнисто
під поганські поклики Двина. - 144. Із усіх князів єдиний тільки
об щити й шоломи ворогів
Ізяслав, хоробрий син Васильків,
у бою мечами подзвонив.
Та самітний проти сил ворожих,
він не зміг опертися Литві
й під мечем поліг на смертнім ложі,
на кривавій стоптаній траві. - 145. – – –
- 146. А дружину княжу вороняччя
покривало чорними крильми,
хижі звірі лижуть кров гарячу,
і гарчать, і б’ються над кістьми. - 147. Не було тут брата Брячислава,
й другий брат підмоги не подав, –
сам-один стару дідівську славу
перейняв хоробрий Ізяслав,
сам-один жемчужну душу з тіла
крізь намисто злотне ізронив… - 148. Городенські сурми засурмили,
і веселість смуток полонив. - 149. Ярославе й всі Всеслава внуки!
Вам вже стяги похилити час,
час мечі сховати вам і луки, - 150. бо дідівська слава не про вас:
- 151. через ваші чвари та незгоди
йде наруга на Всеславів край, - 152. бо відкрили ви стежки та ходи
в Руську землю для ворожих зграй!
Що було колись, на сьомім віці, - 153. так Боян премудрий повідав:
зажадав добитись не дівиці,
а престолу в Києві Всеслав. - 154. Надихнувшись чарівної сили,
на баского скочив він коня
й до престолу київського сміло
доторкнувся держаком коп’я. - 155. В Білгороді виник лютим звіром
опівночі з синьої імли, - 156. а на ранок вже його сокири
Новгородську браму рознесли. - 157. А тоді шаленим вовчим бігом
він метнувсь з Дудуток навпростець
і доскочив до ріки Немиги,
що про неї так казав співець:
– Там снопами голови стелили,
на току життя складали в пил,
харалужними ціпами били,
людські душі віяли від тіл. - 158. Засівались береги Немиги
не добірним зерном узимі, –
там криваве поле, вкрите снігом,
засівалось руськими кістьми… - 159. Той Всеслав князів скликав до суду,
городи та села поділяв,
сам, як вовк, шугав по всіх усюдах,
навіть Хорсу путь перетинав. - 160. Як уранці в Полоцьку дзвонили,
він вчував у Києві той дзвін. - 161. Та хоч віщий дух був в дужім тілі,
часто лиха зазнавав і він. - 162. Це ж Боян всевидющий про нього
проказав речення пам’ятне: - 163. «Ані хитрого, ані меткого
божий суд однако не мине!..» - 164. Ой, сумує Русь і тужить слізно,
як згадає про старі часи,
бо й тепер знамена мають різно,
і співають нарізно списи! - 165. – – –
- 166. – – –
- 167. – – –
- 168. На Дунаї чуть, як промовляє
Ярославна ранком у плачу: - 169. – Ой, полину, – каже, – по Дунаю,
мов зозуля сива полечу. - 170. Омочу я свій рукав бебряний
у Каялі, в бистрому виру, - 171. на кривавім тілі присхлі рани
я моєму князю обітру. - 172. Ярославна плаче на горожі
у Путивлі, в передранній тьмі: - 173. – Ой, Вітрило-Вітре! Чом вороже
повіваєш легкими крильми? - 174. Чом несеш ти зливу необорну
половецьких стріл на руську рать? - 175. Чи тобі не вистачить простору
угорі під хмарами гулять?
Чи тобі замало, легковію,
колихати в морі кораблі? - 176. Чом розкидав ти мою надію
по степу, по білій ковилі? - 177. У Путивлі Ярославна тужить
в передранній тьмі, в самотині: - 178. – Ой, Славуто-Дніпре! Біг твій дужий
пробиває гори кам’яні! - 179. Ти назустріч славі та звитязі
Святославів човен легко ніс, - 180. принеси ж тепер до мене князя,
щоб не слала я до моря сліз! - 181. У Путивлі плаче Ярославна,
і луна тужіння голосне: - 182. – Сонце, Сонце! Красне та ласкаве,
ти до всіх привітне та ясне! - 183. Нащо ж ти промінням попалило
в чистім полі князеві полки? –
Їм від спраги луки покрутило,
затулила туга сайдаки! - 184. Уночі схлюпнулось море темне,
тумани навалою пливуть.
З половецьких піль на Руську землю
простелилась Ігореві путь. - 185. Вже зоря згасилася червона.
Ігор спить – і водночас не спить:
він думками змірює від Дона
до Дінця несходжені степи. - 186. Опівночі кінь заржав у полі,
тихий свист долинув з-за ріки
Вже не бути Ігорю в неволі! –
це Овлур дає йому знаки:
час тікать, мовляв, – ніхто не стежить! - 187. І земля навколо загула,
захитались половецькі вежі,
зашуміла біла ковила. - 188. Князь метнувся горностаєм білим
в очерет до річки напрямки,
і полинув гоголем на хвилі,
і по той бік виринув з ріки. - 189. На коня схопився… Скочив з нього
- 190. і понісся соколом вночі,
гострим зором стежачи дорогу,
голубів та лебедів б’ючи. - 191. Боли Ігор полетів, мов сокіл,
то й Овлур услід за ним помчав
сірим вовком через степ широкий,
срібні роси струшуючи з трав. - 192. Плюскотить Донець назустріч тихо:
- 193. – Величання князеві й хвала!
Руським людям – радощі та втіха,
Кончаку ж досада немала! - 194. – – –
- 195. – І тобі хвала та величання! –
так Дінцеві Ігор відмовляв, –
бо для князя береги піщані
ти травою й квітами встеляв,
колихав його на хвилях чистих,
повивав завоєм туману - 196. і стеріг його, мов чайку бистру,
мов під бурю пташку самітну. - 197. Не така, говорять, Стугна-річка.
бо вона в бистрінь свою лиху
ручаї й потоки невеличкі
увібрала на своїм шляху
й молодого князя Ростислава
поглинула в згубній глибині. - 198. Плаче мати,
- 199. никнуть квіти й трави,
і дерева хиляться смутні… - 200. Не сороки у степу стрекочуть,
то Кончак і Гза по сліду мчать. - 201. Постихало птаство серед ночі,
навіть круки й галиці мовчать, - 202. тільки довгі полози плазують…
Ніч пройшла. Токочуть ятелі,
і світання весело віщують
солов’ї в прозірчастій імлі. - 203. Гза говорить:
- 204. – Якщо сокіл в полі
до гнізда простує навмання,
золотими стрілами в неволі
постріляєм ми соколеня! - 205. – – –
- 206. – Якщо сокіл до гнізда простує, –
відмовля Кончак йому на те, –
то дівиця красна примудрує
й соколяті крильця обплете! – - 207. Каже Гза:
- 208. – Як крильця обплітати
стане красна дівчина йому,
то не буде в нас ні соколяти,
ані тої дівчини в дому.
Соколиний рід увесь збереться
і старі образи спом’яне,
і тоді у полі Половецькім
буйне птаство бити нас почне! - 209. Рік Боян, славетний піснетворець,
славлячи походи давніх днин: - 210. – Голові без пліч – велике горе,
тілу теж – без голови загин! –
А Русі – без Ігоря!.. - 211. Та сяє
сонце в небі. Ігор – на Русі! - 212. І співають діви на Дунаю,
аж до моря в’ються голоси. - 213. Боричів узвіз уже проїхав
і вступає в Київ Ігор князь. - 214. І по всій Русі велика втіха
від цієї звістки розійшлась. - 215. Як старим князям співали славу,
заспіваймо нині молодим: - 216. – Величайся, Ігор Святославич,
Всеволод буй-тур, найперший з лави,
й Володимир Ігоревич з ним! - 217. Хай живуть князі та їх дружина,
нездоланні руські вояки!
Слава оборонцям батьківщини - 218. хай гримить на всі світи й віки!
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.